Koronator.FM - Радио Некоммерческих Групп
Официальные онлайн-трансляции оффлайновых ФМ радиостанций в бесплатном приложении для Андроид. Без рекламы, без скрытых оплат. Только отборные станции из разных стран мира.
Навигация

Авторские и переводные статьи

Пресс-релизы

Регистрация на сайте


Опрос
Какие телеканалы вы смотрите чаще?



Популярные статьи
  • Покупка квартиры в ипотеку: как это сделать?
  • Самые частые проблемы с ноутбуками
  • Причины неисправности батареи ноутбука





  • Володимир Поліщук: «Ми в певному сенсі монополісти»


    10 июля 2009 | Телевидение / Украина / На украинском языке | Добавил: Ольга Кравцова
    Керівник відділу зв’язків із громадськістю київської міліції – про 9 телепроектів, насильство на екрані й те, що псує відносини з журналістами. ТК побувала у продакшн-студії київської міліції.

    Відділ зв'язків із громадськістю (ВЗГ) київського головуправління МВС вирізняється з-поміж аналогічних структур найбільшою піар-активністю, зокрема в телевізійному просторі. Телевізійна студія київської міліції виготовляє дев'ять кримінальних програм власного виробництва для восьми каналів: «Територія закону» на 5-му каналі, «Темний силует» на Першому національному, «Оперативний об'єктив» на ТРК «Ера», «Володимирська, 15» на КДРТРК, «Кримінальні новини» й «Оперативна частина» на «Сіті», «Бізнес та кримінал» на UBC, «Гаряча лінія 102» на ТРК «Київ» і «Закон і злочин» на супутниковому каналі ОК. «Телекритика», неодноразово чуючи від колег про відкритість ВЗГ київської міліції та професіоналізм його керівника Володимира Поліщука, зустрілася з головним піарником столичних правоохоронців, щоб детальніше дізнатися про обов'язки і специфіку роботи міліцейської прес-служби і телестудії.
    Володимир Поліщук: «Ми в певному сенсі монополісти»
    «Хоч трохи, але тут треба знати ази журналістики й монтажу»

    - Начальник київської міліції Віталій Ярема дав нам це приміщення перукарні, щоб ми створили студію, - почав екскурсію телестудією київської міліції Володимир Поліщук. - Наша перша міліцейська програма «Територія закону» вийшла 22 січня 2006 року на 5-му каналі. А в кінці 2006-го ми вже переїхали сюди, обладнавши студію. Ми зробили так званий rir-фон, на який потім накладається комп'ютерна графіка «обкладинки» програми - під кожну програму своя. Є станція нелінійного монтажу, одна студійна камера і дві для виїзду, суфлер. Крім цього, в кожному райуправлінні в прес-офіцера є цифрова камера для оперативних зйомок. Редактор-режисер Світлана Мельник пише стендапи.
    - Для чого київській міліції потрібні дев'ять власних програм на телебаченні?

    - Віталій Ярема дуже серйозно ставиться до питань взаємодії з громадськістю, із засобами масової інформації, поважає професію журналіста. Знає, що в демократичному суспільстві людей треба інформувати, не можна жити за законами 70-х років, коли про міліцію писали лише хороше. 90-ті роки були складними для міліції, нам було важко працювати-воювати з рекетом, з організованою злочинністю, і водночас було багато критики на адресу міліції, публікації про міліціонерів-перевертнів. Саме в ті роки з'явилася прес-служба в міліції, якої раніше взагалі не було.

    - Це почалося з міністерства чи з київського головуправління?

    - Ми святкуємо з 1992 року день центрів зв'язків із громадськістю на рівні міністерства. Хоча в київській міліції він з'явився щонайменше на два роки раніше - найпершим.

    - А з чого починався ваш телевізійний підрозділ?

    - У 2005 році, коли я переходив на службу до київської міліції, Віталій Ярема сказав, що непогано було б мати свою телепрограму. Я запросив режисера Світлану Мельник, і ми почали працювати над концепцією. Вже тоді на екранах були програми на кшталт «Криміналу» Костянтина Стогнія і кримінальних новин на деяких каналах. Але ми вирішили, що наша програма має відрізнятися.
    Ми відмовилися від жанру журналістського розслідування і вирішили робити оперативне інформування. Маємо кілька рубрик: оперативну хроніку, профілактичну (як не стати жертвою злочину), «Допоможіть знайти» й «Увага, розшук!». Остання рубрика - ми називаємо її «Ракурс» - це добрий сюжет, який завершує програму. Перша «Територія закону» розповідала про члена Спілки художників, який працює в ізоляторі тимчасового утримання. Прапорщик міліції вдень охороняє підозрюваних, відповідає за режим, а в вільний час малює чудові картини. Був у нас і працівник Державної служби охорони, який охороняв Київську міську державну адміністрацію, а колись служив у 9-й роті. І він порівнював, що у фільми Бондарчука правда, а що - перебільшення. Був конструктор планерів, який сам на них літає. Під час зйомок він упав і розбився, то ми його везли швидкою до лікарні. Бувають і такі випадки...



    - Хто працює над міліцейськими телепроектами?

    - 12 працівників відділу зв'язків із громадськістю, а також 10 прес-офіцерів - по одному в кожному районі Києва. Щоби створення телепрограм було більш професійним, у складі державного підприємства «Розвиток» при МВС України було створено групу фахівців телебачення (ДП «Розвиток» створено наказом міністра внутрішніх справ №237 від 12 квітня 2005 року з метою задоволення потреб фізичних і юридичних осіб у додаткових послугах, займається наданням консультаційних та інформаційних послуг з питань судимості, громадянства, імміграції тощо. – ТК). Це режисер Світлана Мельник, у якої в підпорядкуванні оператор, редактор, відеоінженер і кореспондент, плюс декілька позаштатних працівників - загалом близько десяти. Маємо запрошеного диктора - народного артиста України Володимира Нечепоренка.

    - Що саме роблять прес-офіцери?

    - Кожен із них повинен щотижня привозити хороший сюжет. Прес-офіцер пише текстівку, знімає оперативну зйомку. Якщо потрібна більш фахова зйомка, тоді вже на місце виїжджає оператор і дознімає. Потім текстівку обробляють у студії - її вичитує літредактор, редактором, і вона лягає на дикторський стіл Володимира Нечепоренка, який начитує сюжет.

    - У зв'язках із громадськістю міліції працюють фахові журналісти чи міліціонери?

    - Є люди з погонами, є без. У деяких райуправліннях дівчата в декретних відпустках, то ми на цей час тимчасово беремо цивільних людей. Серед атестованих міліціонерів є випускники журналістики, а є випускники юридичних факультетів, які мають нахил до роботи у ВЗГ. Наприклад, на Оболоні прес-офіцер Вікторія Білозерцева закінчувала журналістику. В Голосіївському районі прийшла дівчина, яка нещодавно працювала на ТРК «Київ». У Святошинському райуправлінні Юлія Шевчук теж закінчила журналістику.
    Хоч трохи, але тут треба знати ази журналістики й монтажу. Тому департамент зв'язків із громадськістю міністерства проводить для нас зустрічі-навчання з професійними операторами, журналістами, редакторами скандальних інтернет-видань (наприклад, зі Станіславом Речинським з ОРД). Крім того, ми цього року у складі ВЗГ київської міліції створили свій осередок Спілки журналістів, і протягом двох місяців майже всі працівники проходили курс журналістської майстерності.

    - Яка роль телеканалів у ваших проектах? Вони беруть участь у продакшні?

    - Не беруть. Але зазвичай ми обговорюємо теми. Іноді сюжет не подобається керівництву каналу - мені телефонують. З 5-м каналом ми приблизно півроку вели перемовини про запуск «Території закону». Вони ставилися до нас з певною недовірою: як міліціонери самі зроблять програму? Коли наш пілот переглянув генеральний продюсер Юрій Стець, програмний директор Людмила Міллєр і генеральний директор Іван Адамчук, вони побачили, що його зроблено доволі фахово, але зробили деякі зауваження.

    - Які?

    - Женя Опанасенко, який колись працював у програмній дирекції (потім він трагічно загинув), запропонував ввести рубрику «ДТП», щоб люди знали, як поводитися за кермом, які бувають випадки. Також 5-му каналу в перших програмах не подобалися сцени, де було забагато крові. І ми прийшли до варіанту, як зробити так, щоб у розповіді про злочин не було жахливих кадрів.
    - Ви цікавитеся рейтингами своїх програм?

    - Так, і наші рейтинг і частка доволі високі. Відстаємо на кілька пунктів тільки від підсумкових тижневиків. Спільна робота з каналом привела до того, що нашу програму дивляться. Так само й на решті каналів. На Першому національному в нас виходить «Темний силует». Стиль ведучого (не видно обличчя) ми скопіювали з Івана Демідова, пам'ятаєте «Музобоз»? Я сам знявся в цій ролі. Ніби таємний слідчий, якому не можна виказувати себе, читає стендапи.



    «Перед початком співпраці з партнерами ми проводимо розвідку, чи вони законослухняні»



    - Яким чином фінансується діяльність відділу зв'язків із громадськістю і виробництво телепрограм? Скільки коштів з бюджету вам виділяють на це?

    - Насправді в нас взагалі немає бюджетного фінансування. Але є підтримка. Частину грошей, які заробляє сама міліція, виділяють на телепрограми. Це не бюджетні кошти, а так званий спецфонд київської міліції. Якщо зміниться начальник міліції, який інакше до цього ставитиметься, це все може скінчитися. У зв'язку з тим, що в ДП «Розвиток» створено телевізійний підрозділ, телефахівці отримують зарплатню там. А наші фахівці отримують зарплатню інспекторів відділу. Є також працівники, запрошені за строковими угодами, яким ДП «Розвиток» сплачує гонорари.

    - Ви платите телеканалам за те, що вони ставлять ваші програми в ефір?

    - Зараз - нікому. Але був час, коли ми платили одному з каналів за розміщення нашої програми. Коли Віталій Ярема повернувся з Київради до міліції, він сказав: ми можемо існувати лише на підставі взаємодії. Ви нам не платите - й ми вам не платимо.

    - Тобто канали теж не купують ваших проектів?

    - Ні. Хороший досвід є в московської міліції: велика студія - 500 квадратних метрів, 70 чоловік штату. Вони отримують гроші за сюжети на своє управління. Тобто працюють як міліцейський телевізійний продакшн. У нас єдині додаткові надходження - від реклами. Наприклад, на 5-му каналі перед ефіром «Території закону» виходить реклама наших партнерів (представників охоронного або страхового бізнесу). Частина рекламних грошей перекриває наші потреби.

    - І як ви залучаєте рекламодавців?

    - У нас є піар-менеджер, який займається цим питанням: телефонує на охоронні фірми, до страхових компаній. Декілька разів нам вдавалося залучити туристичні компанії. Рекламодавців небагато, а під час кризи взагалі стало надзвичайно тяжко. Перед початком співпраці з партнерами ми проводимо розвідку, чи вони законослухняні. Неприпустимо, щоб наші програми асоціювалися зі структурами, які потім прославляться, наприклад, рейдерськими захопленнями. Можна було би знайти рекламодавців серед горілки й пива, але ми в цих категоріях навіть не шукаємо.

    - З якими програмами, що спеціалізуються на кримінальній тематиці, ви співпрацюєте?

    - Поки я з вами розмовляю, мені вже телефонувала Катя Трушик із «Надзвичайних новин» Костянтина Стогнія (ICTV) і - щойно - з «Магнолії-ТВ». Ми в певному сенсі монополісти. Наш черговий прес-офіцер, який чергує цілодобово, першим приїжджає на місце події в складі оперативної групи. Але наше завдання - не лише зробити тижневі програми і розкидати їх на телеканали. Ми співпрацюємо з проектами журналістських розслідувань («Критична точка» ТРК «Україна», «Максимум в Україні» ICTV, «За вікнами» СТБ, «Агенти впливу» НТН, «Спецпідрозділ "Чорний квадрат"» ТРК «Київ»), кримінальними новинами («Свідок» НТН, «Надзвичайні новини» ICTV), студією «Магнолія-ТВ» (супутниковий канал «ЧП-інформ», випуски «Міської варти» на Першому і ТРК «Київ»).
    У чому полягає співпраця?

    - Ми їм надаємо інформацію, оперативну відеозйомку і сприяємо, щоб вони самі приїхали й щось відзняли, допомагаємо з коментарями працівників міліції, які розслідують справи або брали участь у затриманні.



    - Ви перелічили доволі великий список кримінальних програм. Як ви ставитеся до їхнього засилля на телебаченні? Наприклад, Нацкомісія з питань захисту суспільної моралі намагається заборонити насильство на екранах. Водночас генеральний продюсер каналу НТН, який моралісти якраз і критикували за жорстокість, Гліб Корнілов вважає, що це телевізійна профілактика злочинів.

    - Ми не можемо заборонити суспільству знати, що таке відбувається. З іншого боку, ми не можемо показувати тільки кров. Треба знайти золоту середину, щоб людей інформувати і, водночас, проводити профілактичну роботу: як остерігатися цих злочинів. На мою думку, на нашому телебаченні все-таки дотримуються цієї золотої середини. Надзвичайної жорстокості я не бачив на екрані. Більше насильства можна побачити в дитячий час у художньому фільмі, де стріляють Сталлоне, Шварценеґґер...

    - Побутує думка, що демонстрація покарання злочинів стримує людей, котрі гіпотетично можуть їх вчинити, від реалізації таких намірів. Чи згодні ви, що телевізійний акцент на розкритті й покаранні сприяє зменшенню кількості реальних злочинів?

    - Думаю, це правда. Наприклад, 90% сюжетів у наших програмах - це розповіді про вже розкриті злочини: де є затримані, свідки, де порушено кримінальні справи. Звісно, коли люди бачать, що злочини розкриваються, це на них діє.

    - А в столичної міліції є статистичні дані, чи зменшився рівень злочинності в Києві після того, як ви почали активно працювати в телепросторі?

    - Я думаю, навряд чи в найближчі десять років з'явиться фахівець, який по-науковому підійде до цього питання. Чинників, які впливають на криміногенну ситуацію в Києві, настільки багато! Починаючи з історичних, економічних, демографічних і закінчуючи недосконалістю міграційного законодавства і психологічними факторами. Та навіть погода впливає на рівень злочинності! Наші програми допомагають розкривати злочини. Останній випадок стався минулого тижня. Глядач - власник садового товариства - впізнав свою працівницю, яка через викрадення дочки перебуває в розшуку з 2004 року. Будемо сподіватися, що доля цієї дитини завдяки нашій програмі зміниться.

    «Телефонуємо до серйозних газет і переконуємо: не бив даішник жезлом депутата...»

    - Які інструменти піару ви використовуєте в діяльності відділу?

    - Весь інструментарій відомчих прес-служб: проведення брифінгів, зустрічі з журналістами, організація спільних рейдів, постійне інформування, наповнення сайту і розсилка майже по всіх ЗМІ, включно з інтернет-виданнями, - коли журналісти знайомляться з розсилкою, телефонують нам, і ми розширюємо їхні матеріали. Ми повинні розповідати людям, що сталося в місті, навчати, як не стати жертвою злочинців, і піднімати імідж українського правоохоронця. Доводимо, що ми - звичайні люди, любимо своїх дітей, відпочинок, маємо хобі. Ми намагаємося подолати стереотип 90-х років, що всі міліціонери - перевертні.

    Наша робота не обмежується телепроектами. Ми виходимо в ефір на п'яти радіокомпаніях. Голос моєї заступниці Наталі Сторожик часто звучить і на «Дорослому радіо», і на «Нашому радіо», і на радіо «Мелодія». Вона готує текстівку, надсилає їм, потім начитує по телефону, а вже звукорежисери підчищають звук і монтують ці оперативні зведення в ефір.
    Це за чиєю ініціативою відбувається?

    - Також за нашою. Коли ми сюди прийшли, тут крім журналу «Столична міліція» нічого не було. На друк цього видання було потрібно близько 70 тисяч гривень на місяць. До того ж, журнал не був ефективним - лежав тільки на столах у міліціонерів. Спроби поширювати його в кіосках «Союздруку» виявилися невдалими. Тому в 2005 році прийняли рішення припинити його випуск.

    - Тепер ви маєте свій друкований орган?

    - Київська міліція не має. Але достатньо чудової газети «Іменем закону» й журналу «Міліція в Україні», які випускає Міністерство внутрішніх справ.
    - А який із видів медіа ви вважаєте найефективнішими?

    - Якщо перефразувати Леніна, то це телебачення. А на другому місці, я вважаю, радіо. Можливо, з розвитком нових технологій ми подивимося в бік інтернету. Ми співпрацювали з сайтом «ВідеоНьюз», де був і мій відеоблог, і Віталія Яреми. Думаю, коли інтернет тіснитиме телебачення з медіапростору, ми з'явимося з прямими ефірами в інтернеті.



    - МНС постійно не сходить з рекламних щитів із іміджевою кампанією «Народної служби порятунку 101». Чи проводите ви спеціалізовані рекламні кампанії?

    - Ми організовуємо іміджеві акції: зустрічі з дітьми, з ветеранами. Раніше було так, що ми телефонуємо на телекомпанію й кажемо: «У нас буде іміджева акція: 60 дітей урочисто отримують паспорти». «Хіба це новина для Києва?» - каже мені випусковий редактор. Щоб таких відмов було менше, ми і створили свої програми. Свою знімальну групу канал не пришле, бо немає вільних, то ми можемо самі підготувати і запропонувати сюжет.



    - Ви згадали про те, як доводиться просити випускових узяти сюжет. На чому взагалі базуються ваші як піарника хороші відносини з журналістами?

    - Насправді, сюжети, які ми тепер пропонуємо каналам, їм самім потрібні. Це насамперед розповіді про гучні справи. Оскільки я Люді Король або Олені Несміян допомагаю резонансними сюжетами, то можу попросити про «паркетні зйомки». Якщо я цим не зловживаю, вони йдуть назустріч і приїжджають на наші іміджеві акції.



    - А чи є в київської міліції постійний пул журналістів?

    - Є коло журналістів, які постійно висвітлюють діяльність київської міліції. Але не ми його створювали, це були спільні зусилля. У будь-якій редакції є працівники, які спеціалізуються на силовиках. Тому я склав довідник журналістів, яким можу зателефонувати і запропонувати якусь тему.



    - Рік тому кореспондент «Коммерсанта» Костянтин Усов, який проник на закриту колегію київського ГУМВС за участю міністра Юрія Луценка, зчинив своїм репортажем скандал. Заяву міністра, що він «расист», тиражували всі ЗМІ. Тоді відповідальність за проникнення репортера на закритий захід узяли на себе ви. Такі випадки псують ваші відносини з журналістами?

    - Псують - з керівниками МВС. А з журналістами - ні. Для Костянтина це було журналістською вдачею, що я його вчасно не помітив і не попросив вийти. Але потім я попрохав мені зателефонувати й узгодити цитати. Але, бачте, я якось короткозоро до цього поставився. Емоційно ми між собою таке говоримо, з чого потім можна зробити будь-які заяви.



    - А що може погіршити ваші відносини з журналістами?

    - Ми вже відійшли від того, щоби про міліцію писали тільки позитивно. Це був би ідеал. Ми просимо журналістів, щоб при написанні матеріалів подавали думку міліції. Щоби дотримувалися принципів кодексу журналіста - неупередженість, об'єктивність, висвітлення позиції обох сторін. Щоб вони не загравали такими жовтими методами, як знак питання в кінці гучного заголовка. Щоб перевіряли інформацію. На жаль, іноді журналісти не дотримуються стандартів, тоді ми телефонуємо до серйозних газет і переконуємо: не бив даішник жезлом депутата і його дружину. Просимо в таких випадках спростування. Іноді кажемо, що звертатимемося до суду.



    - І зверталися?

    - Поки що жодного разу. А були випадки, коли треба було б. Ми все ще сподіваємося на порозуміння в телефонному режимі.



    - Як ви ставитеся до ідеї журналістської недоторканності, запропонованої Віктором Уколовим?

    - Я прихильник виважених рішень. У моїй практиці були випадки, коли в ЗМІ з'являлася інформація, що журналіста жорстоко побили за публікації, які він готував. А коли починали розбиратися, виходило, що журналіст випив більше, ніж потрібно, і поконфліктував з колегою. На мою думку, не повинно бути ані журналістської, ані депутатської недоторканності. Має бути певний орган (у журналістів - Комісія з журналістської етики, а в цивільно-правових відносинах - суд), який би розбирався в ситуаціях і робив висновки, хто правий, а хто винний.



    - А чому так рідко порушуються справи про перешкоджання законній професійній діяльності журналістів?

    - Порушення кримінальної справи - це не лише сфера міліції. Є певні статті, за якими справи порушує прокуратура. Працівнику міліції все одно, проти кого вчинено злочин - це злочин проти особистості. А вже після вивчення всіх обставин справи прокуратура як орган, який за нами наглядає, може дійти висновку, що цей злочин було вчинено через професійну журналістську діяльність, і порушує справу за 171-ю статтею.

    Коли в оператора «Закритої зони» бризнули сльозогінним газом, я пояснював усім: якщо прокуратура знайде підстави, вона зможе порушити за 171-ю статтею Кримінального кодексу. Наразі це питання ще вирішується.

    Але бувають інші випадки. Того ж дня сталася історія з журналістами СТБ - те, що можна назвати «обоюдкою». Коли журналістська група хоче зайти на катер «Ай-Петрі», а капітан їх без квитків не пускає, маючи на це право. Тоді вони знімають корабель збоку. Виходить посадовець річпорту і, як вона пояснювала, питає, яка мета зйомок. І тут журналісти використовують такий хід, як зйомки особи без її дозволу. У громадському місці, звісно, знімати можна. Але якщо людина просить цього не робити, журналістові слід припинити зйомку й шукати інший об'єкт, який погодиться бути в кадрі. Закінчилося все тим, що вона вирвала «пушку» й пішла з нею геть. Тут були неправомірні дії з обох сторін.

    - А як щодо справи про бійку на Кловській? Чи покарано міліціонерів, які тоді не перешкоджали побиттю журналістів?

    - Розслідування в цій справі ще триває. Часто-густо нас звинувачують, що ми не втручаємося в сутички забудовників і мешканців навколишніх будинків. Але коли 30 чоловік лізе на будівництво й кидає каміння, а з іншого боку - охоронна структура ламає руки, то два чи три працівники міліції, які там були, не могли би припинити цю бійку. Їхнє завдання було задокументувати, зателефонувати до райуправління й дочекатися групи. При можливості - застерігати вчиненню злочину.

    Довідка:

    Володимир Поліщук - начальник відділу зв'язків з громадськістю ГУ МВС України у місті Києві. Народився 4 вересня 1963 року, з 1981 по 1983 рік служив у збройних силах Радянського Союзу в центральній групі військ у Чехословаччині. У 1983-1987 навчався у Львівському вищому військово-політичному училищі, хотів вступати на журналістику, але вступив на факультет культурно-просвітницької роботи. 1987-1992 роки - начальник солдатського клубу полку ППО в Мурманській області. У 1992 році повернувся до України, служив у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ. 1997-2005 - працював у прес-службі внутрішніх військ, з 2004 року став начальником прес-служби, прес-секретарем командувача внутрішніх військ. У 2005 році перейшов на посаду начальника Центру громадських зв'язків (нині - відділу зв'язків з громадськістю) київської міліції. Одружений, син Дмитро - студент Національного технічного університету України «КПІ», відеоінженер телепроектів київської міліції.

    Источник: Телекритика
    Комментарии (0) | Распечатать | | Добавить в закладки:  

    Другие новости по теме:


     



    Телепрограммы для газет и сайтов.
    15-ть лет стабильной работы: телепрограммы, анонсы, сканворды, кроссворды, головоломки, гороскопы, подборки новостей и другие дополнительные материалы. Качественная работа с 1997 года. Разумная цена.

    Пополнение за Webmoney:
    - сотовая связь
    - интернет
    - телефония
    - телевидение
    - Oriflame, Faberlic

    Форум

    Фоторепортажи

    Авторская музыка

    Погода

    Афиша

    Кастинги и контакты ТВ шоу

    On-line TV

    Партнеры

    Друзья

    Реклама

    Статистика
    Главная страница  |  Регистрация  |  Добавить новость Copyright © 2002-2012 Все о ТВ и телекоммуникациях. Все права защищены.