Koronator.FM - Радио Некоммерческих Групп
Официальные онлайн-трансляции оффлайновых ФМ радиостанций в бесплатном приложении для Андроид. Без рекламы, без скрытых оплат. Только отборные станции из разных стран мира.
Навигация

Авторские и переводные статьи

Пресс-релизы

Регистрация на сайте


Опрос
Какие телеканалы вы смотрите чаще?



Популярные статьи
  • Обзор и сравнение смартфонов ZTE Blade V30 Vita и ZTE Blade L9
  • Советы по выбору напольного покрытия от ПолMALL
  • Советы по выбору батута для детей
  • 6 отличных хорроров, которые пощекочут вам нервы





  • Ігор Кондратюк: «На естраді можна брати не лише голосом. Яскравий приклад – Наташа Могилевська»


    17 января 2009 | Телевидение / Украина / На украинском языке | Добавил: Степан Сергеев
    З нагоди десятиріччя формату «Караоке на Майдані» ведучий програми розповів «ТК» про історію та майбутнє своїх проектів, продаж ліцензії та українську унікальність «Караоке», а також небажання їхати в Росію.

    17 січня виповнюється 10 років ветерану українського ефіру – проекту «Караоке на майдані». Його незмінний ведучий Ігор Кондратюк упевнений, що програма не протрималась би на телебаченні так довго, якби її творці не дотримувалися кількох правил. По-перше, вони ніколи не змінювали формат, а по-друге – не заводили дружніх стосунків із менеджерами каналів.


    Кондратюк не сприймає вертикальну ієрархію і не визнає волюнтаристського командування на телебаченні. З ним можна розмовляти лише професійною мовою. «ТК» почала розмову із щирих привітань із ювілеєм програми і продовжила про роботу.


    – Ігоре, 10-річчя телевізійного проекту можна прирівняти до сторіччя людського життя. Яких «дієт» дотримувалася програма «Караоке на майдані» і яких «шкідливих звичок» уникала, щоби так довго протриматися в ефірі?

    – Є мінімум три лінії, яких ми дотримувалися: менеджерська, творча і людська. Головне правило менеджерської лінії – не приятелювати з менеджерами каналів. Як тільки в тебе налагоджуються добрі взаємини з кимось із них, одразу думаєш: твій проект купують тільки через те, що ти приятель, друг, кум і сват, чи тому що цей продукт потрібен каналу. Ми вже навчені. Олександр Ткаченко, мабуть, уже сьомий генпродюсер каналу, який купує програму «Караоке на майдані». Багато телевізійників дивуються, що я не на короткій нозі з менеджерами телеканалів. «Це не потрібно», – стверджую я.


    Друге. Нам пощастило з форматом. Виявилося, що це цікаво. Чому – за великим рахунком, не скаже ніхто.


    – Можливо, цей формат близький саме українцям, які, як відомо, люблять співати?

    – Очевидно, ми потрапили в той формат, який потрібен нашому глядачеві. Ми намагалися вводити маленькі нюанси в кожен сезон, але вони не змінювали основні правила, які існують десять років. Думаю, що в цьому сенсі ми дотримувалися правила: «Не змінюй того, що призводить до зміни формату». Дехто з менеджерів, які нас купували, просили нас щось змінити. Ми казали, якщо змінимо, то буде вже не «Караоке». Наприклад, зміни трохи «Шанс» – і вийде «Фабрика зірок».


    Тому десять років ми дотримуємося незмінного сценарію: перший, другий, третій тури, збираємо гроші і визначаємо переможця. Навіть коли ми дуже довго мудрували, то все одно поверталися до основної ідеї. Наприклад, у Москві, коли ми виробляли «Караоке на Арбаті», мені сказали не збирати гроші, бо це ніби анахронізм, а голосувати есемесками прямо на Арбаті. Я вважав це нонсенсом – голосувати невеликій кількості людей, присутніх на зйомках програми, коли нас дивитимуться сотні тисяч. У результаті ми нічого не поміняли.

    Унікальність полягає ще в тому, що ми з Андрієм Козловим придумали гру. В неї можна грати вдома, в компанії, на вечірці.


    – У кого і коли виникла ідея проекту «Караоке на майдані»? Чи змінилася команда творців програми за десять років? Назвіть ветеранів проекту.

    – Ідея виникла дуже просто. 1996 року під час олімпіади в Атланті було закрито «Програму передач на завтра», яку я вів на УТ-1. У жовтні того ж року я захистив дисертацію, після чого став сумувати за телебаченням. Мій колега і кум Андрій Козлов (генеральний продюсер телекомпанії «Гра») готував на московському телебаченні новий проект «Игрушки» і покликав мене бути автором та ведучим однієї з рубрик. Крім того мене кликали в Москву ще на один проект. Поки я доїхав, концепція рубрики змінилася. Спонсор, який виробляв радіомікрофони-караоке, запропонував придумати нову рекламну програму. Ми з Андрієм за вечір були змушені придумали рекламну ігрову музичну програму. Додам, що від іграшки (мікрофона) ми були в захваті. Перша програма – прототип «Караоке на майдані» – вийшла в Москві в лютому 1997-го.


    Ветеранами проекту крім мене та Анатолія Тишкевича (директора продюсерського центру «Прайм-тайм», на базі якого ми починали програму у 1999 році) є оператор-постановник Юрій Мітальов, оператор Анатолій Сахно та водій Вася Ювженко. Штат наш дуже невеличкий (до 15 осіб). Протягом останніх років штат майже не змінювався. Звукорежисером десь із 9 років працює Олексій Стремовський. Крім них над програмою працюють режисер програми Віталій Жданок, редактор Олена Попач (до речі, колись сама була учасницею «Караоке» та «Шансу»), оператори Володимир Совяк-Круковський та Валентин Мінько, режисер монтажу Марина Польшина, гример Тетяна Панченко, звукооператор Олексій Вєтряк та директор Геннадій Курило. На зйомках виїзних програм задіяно трохи більше 30 осіб.


    – Коли проект запускався, були варіанти з ведучими, чи однозначно це мав робити Ігор Кондратюк?
    – Варіантів із ведучими не було. Це був Ігор Кондратюк.


    – На українському телебаченні ви були ведучим матчу зірок Україна – Росія «Що? Де? Коли?», програм «5+1», «Програма передач на завтра», «Еврика», на російському – «Караоке на Арбаті». Який із перелічених проектів має таку ж довгу історію, як «Караоке на майдані»? Який із них ви би погодилися відновити в ефірі?

    – Жоден не має такої довгої історії. Як продюсер я відновив би «Брейн-ринг», або «Еврику», або симбіоз із цих ігор. Бо це інтелектуальні ігри, яких на телебаченні тепер майже немає, а мені здається, що вони повинні бути. А головне – вони потрібні старшокласникам. Що у нас є з цієї категорії програм? Є українська версія «Що? Де? Коли?» на Першому. Це хороша програма, у неї непогані рейтинги. Також проект «Найрозумніший», який тепер перейшов на «Інтер». Добре, що зберегли цю програму.


    – Не набридло 10 років вести «Караоке на майдані»? Чи були намагання змінити формат або ще якось «освіжити» програму?

    – Ні. Повірте, якби набридло, я би кинув. Хоча й розумію, що це робота, якою я заробляю на життя. Можна було би зайнятися й чимось іншим. Але, здається, з точки зору телевізійного бізнесу просто безглуздо закривати те, що працює. У мене особисто (а якщо відверто – то в інших виробників також) наразі немає кращої ідеї. Але головне все-таки – мені дійсно цікаво. Мої співробітники підтвердять, що я ходжу на майдан з радістю.


    Щодо змін, то ми щороку вводили різні нюанси. Наприклад, колись переможець «Караоке» отримував можливість записати пісню в студії Олександра Пономарьова. У нас була ще така річ: переможець року – найкращий співак, який отримав приз глядацьких симпатій (до речі, одна з перших програм, де голосували по телефону) – поїхав на пісенний конкурс у Сан-Ремо в якості гостя. Наші переможці сідали в лімузин і їхали на проект «Шанс». Потім у нас були покарання для тих, хто вибував у другому турі. Це були смішні необразливі покарання. На них погоджувалися всі, незалежно від віку. Ще ми показували домашнє відео з людьми, які співають. Але всі нововведення були ігровими і не змінювали формат.


    А з березня цього року в рамках нашої програми (поки рахуватимуться гроші) можна буде заспівати свою (власну) пісню. Конкурс називатиметься «Перший хіт». У мене є ідея такої програми, але поки що вона не дозріла до виробництва. Люди співатимуть свої пісні, а ми на майдані їх обговорюватимемо.


    – У вас не виникає внутрішня суперечка, коли глядачі гучніше аплодують учасникові, який співає явно гірше за інших? Я дивилася грудневу програму до Дня Збройних сил України і була захоплена тим, коли люди обрали рядового строкової служби, котрий уперше, можна сказати, вийшов на люди…

    – Зазначу, що цьому рядовому дали звільнення разом із ротою, яка в принципі забезпечила достатню звукову підтримку своєму учаснику. Мене це не бентежить. Справа в тому, що на естраді можна брати не лише голосом. Яскравий приклад – Наташа Могилевська. Сказати, що вона велика співачка, не наважиться ніхто, вона й сама так не вважає. Але на сцені вона виглядає набагато природніше, ніж багато з тих, у кого є голос. Мені, до речі, більше подобаються не ті люди, які гарно співають, а ті, які вміють на сцені «прожити» пісню.

    – Не вводитимете якийсь мораторій на участь у програмі студентів інституту Поплавського?

    – Був час, коли я їх ганяв. Але потім зрозумів, що це марно, тому що вони шифруються, не зізнаються, що вони там навчаються, врешті просто тупо брешуть. Але вони такі самі люди, як усі, хто хоче грати! Ну закінчать інститут Поплавського – і більшість протиратимуть штани в якихось неопалюваних сільських клубах. Вважати їх професіоналами шоу-бізнесу – це смішно. Вони будуть, приміром, ресторанними співаками. До речі, є чемпіонат ресторанних співаків.


    – Чи були спроби зробити програму максимально чесною? Я маю на увазі вкидання великих сум грошей родичами учасників.

    – Найбільша сума, зібрана на майдані, – приблизно 5 тисяч гривень. Десь 2-3 роки тому я обмежив номінал купюр 20 гривнями. Гроші більшим номіналом ми не рахуємо. Спонукав мене це зробити один випадок: одна учасниця перемогла із сумою 800 гривень, причому чотири купюри по 200 гривень, і ні копійки більше. Це мене страшенно вразило.


    – А хіба не було такого, коли мама кинула дочці пачку двадцяток?

    – У цьому випадку я кажу: якщо мама виступає спонсором доньки-співачки, то їй дуже пощастило. Думаю, регулювати це ніяк не можна. Звідки я знаю, у кого з фіналістів заможніша мама? :) Знизимо номінал до 2 гривень, то кидатимуть пачки по 2 гривні. Як показують криві рейтингу, в тому проміжку програми, де ми називаємо суми і переможців, значно зростає глядацький інтерес. Людям цікаво, хто переміг і яку суму зібрав. Тому збирати щось замість грошей не варто.


    – Колись ви казали, що пам’ятаєте всіх переможців. Ви справді їх пам’ятаєте, незважаючи на те, що їх кількість вже сягає двох тисяч і постійно збільшується?

    – Я пам’ятав усіх переможців десь до початку «Шансу». Далі в мене переповнилася оперативна пам’ять. Хоча я як продюсер вів і веду табличку переможців «Караоке». У мене непогана зорова пам’ять. Яскравий приклад: останнього тижня в другий тур вийшла дівчина, у мене було відчуття, що я її вже бачив. Виявилося, що два роки тому в нас співала її сестра, яка дуже на неї схожа. Особливо я пам’ятаю яскравих людей, які вміють співати і можуть чимось вразити людей. Хоча відвертих фріків я не дуже люблю. Добре, що їх до мене ходить небагато.


    – У мене є знайома, яка декілька разів їздила на запис програми в надії, що ви її помітите і вона заспіває в «Караоке». Але поки що марно. Чи були випадки, коли до вас «просилися» на програму?

    – Дуже багато. Коли запитують просто на вулиці, я кажу «приходьте». Минулого літа у мене відбулося дуже багато поїздок без зйомок містами України. І всіх переможців ігор у регіонах ми запрошуємо на майдан. Вони потрапляють одразу до другого туру. Далі все вирішують оплески. І в більшості випадків такі учасники за оплесками пролітають.


    – А користуєтесь пристроєм, який вимірює потужність оплесків?

    – Мені цей пристрій привезли в подарунок з Німеччини, не скажу точну назву, але я його називаю децибелометром. З точки зору науки він показує не зовсім коректно, хоча ніби й правильно. В кінці минулого року я декілька разів його використовував. А якщо трапиться щось ну вже зовсім суперечливе, то збирати гроші можуть і три гравці. Протягом десяти років таке траплялося декілька разів.

    – А гроші пропонували за участь?

    – За участь у «Шансі» пропонували, в «Караоке на майдані» – ні. Але я виробляю чесні ігри. У них потрапляють та перемагають виключно ігровими методами. Ті, хто мають гроші і неодмінно хочуть їх комусь віддати, ідуть у шоу-бізнес.


    – Чи від кожної програми ви отримуєте задоволення? Які випуски вважаєте найвдалішими?

    – Ні, не від кожної я отримую задоволення. І коли я розумію, що в моїй програмі щось не те, намагаюся до кінця програми підняти собі настрій.


    Найвдаліший випуск ще не знято! А вдалим, на мій смак, був, наприклад, 500-й випуск програми в Тернополі, коли переможця ми послали в Японію – на батьківщину караоке. Це був звичайний мешканець Тернополя, який хотів співати і грати. Ми, до речі, не анонсували цей приз до середини гри. Хоча більшість людей і не вірять у такі випадковості. У Каневі, приміром, на програму прийшла рекордна кількість людей, чи не півміста. Безглуздість полягала в тому, що половина з них нічого не побачили і не почули: п’ятачок сцени був щільно закритий натовпом. Ще запам’яталася перша виїзна програма, яку ми робили в Маріуполі, біля кафе «Пікаділлі». Добре, що тоді нікого не задушили. Пам’ятною стала програма в Дніпропетровську. Там є піраміда на набережній, вона вся була повна людей. Картинка була неймовірною! Ми сфотографували, і тепер це в нас презентаційна картинка, яку ми скрізь показуємо. Побачивши її в Лос-Анджелесі, люди запитали: «Вау, це ви спеціально змонтували амфітеатр для зйомок просто неба?».


    – Чи були проблеми з вибором учасників у першому турі?

    – Це не можна назвати проблемою, але телеглядачам іноді важко зрозуміти мою логіку вибору учасників. По-перше, той, хто гарно співає, може мені не сподобатися візуально, наприклад, якщо у нього немає зубів. По-друге, я можу просто когось погано почути. Гарнітурою я не користуюся принципово. Адже врешті наша програма не називається «Візьми правильну ноту». І ще відкрию таємницю: коли в нас бракує ефірного часу, ми «ріжемо» саме перший тур. І після монтажу в пісні може йти куплет, приспів і знову приспів.


    – Які подальші перспективи «Караоке на майдані» та «Шансу»? Ви залишатиметеся на «1+1»? Чи підписано вже угоду на 2009 рік? На яких умовах? На який термін? На які показники програми сподівається канал?

    – У мене в контракті записано, що я не обговорюю нічого, що пов’язано з «Плюсами». Поки що програма йде на цьому каналі.


    – А чому останнім часом програма виходить то об 11-й, то раніше, то пізніше? Вашого глядача може дратувати постійна зміна часу виходу «Караоке на майдані».
    – Це питання не до мене.

    – Ви вже вирішили, що робити з «Шансом»?

    – Я сам його закрив. Тут, мабуть, спрацювало те, що за гороскопом я Риби і по суті інтуїт, і тому дуже радий, що деколи інтуїтивно відчуваю, що потрібно робити. У каналу торік були гроші на виробництво осіннього сезону «Шансу». Але я відчув, що цікавість до «Шансу» падає (і рейтинги це показують), тому прикрив його. На відміну від гри «Караоке», яка працює, «Шанс» так би мовити вихолостився. Люди перестали пам’ятати учасників. Навіть я відчув, що для мене вже всі вони на одне обличчя.


    «Караоке на майдані» – завершена форма: люди проголосували грошима за учасників, обрали переможця, і можуть забути його назавжди. А в «Шансі» з точки зору глядача існує претензія на те, щоби переможці хоча б якийсь фігурували в шоу-бізнесі. А з цим не дуже складалося. Бо це окремі гроші, які канал ніколи не виділяв! Я домігся того, що з другого сезону «Шансу» в кошторисі проекту з’явився бюджет на виробництво кліпу. І все. Фактично я вкладав у «шансовиків» власні кошти. Але це неправильний шоу-бізнес. «Фабрика» в сенсі шоу-бізнесу побудована правильніше, але все одно ми не бачимо і не чуємо її переможців. До речі, кошторис «Шансу», порівняно з «Фабрикою», був просто піонерським. Я відчув, що щось із проектом не те. А тут ще й економічна криза почалася. Якби я «Шанс» не прикрив, то через кризу ми б його закрили посередині сезону. Я радий неймовірно. Особливо радіє моя дружина, яка ніколи не була в захваті від того, що гроші з рентабельного «Караоке» я витрачав на переможців «Шансу» Наталку Валевську, Віталія Козловського та інших. На що я їй жартома відповідаю: «Куди ж їх дінеш, це ж такі самі діти».


    «Шанс» – дуже сильна ідея, і може ми колись відновимо його в якійсь іншій реінкарнації, може навіть не пісенній. Але поки що про «Шанс» я не думаю. Наразі я думаю про інший проект.

    – Який, якщо не секрет?
    – Поки що секрет, бо проект ще не до кінця продуманий.


    – Цього року ви плануєте співпрацювати лише з каналом «1+1», чи розроблятимете проекти і для інших каналів?

    – Я готовий як продакшн-компанія виробляти проекти для будь-якого іншого каналу, який виявить бажання бачити програму «Студії «В.І.К». Ми виробляємо «Караоке на майдані», колись виробляли «Шанс», «Американський шанс», «Зірковий дует», а ще я був головним редактором «Еврики». Ми можемо виробляти багато чого. Єдина умова – ідея програми повинна мені подобатися. Хочу сказати, що чотири роки тому ми придумали проект зі умовною назвою «Най-най-най». А вже пізніше в Росії з’явилася «Хвилина слави» (це американський формат America’s got talent, який цього року з’явиться вже й у нас, на СТБ). У третій сезон «Шансу» я запросив Юрія Бардаша з його балетом «Квест» (а нині він продюсер гурту «Квест Пістолс»). Так от, він запропонував виробляти програму, яку глядачі побачили торік на СТБ, – «Танцюють усі!». Тобто якби я наполягав на виробництві цих проектів, їх потрібно було би купувати у студії В.І.К., а не у «Ендемолу». А «Шанс», між іншим, з’явився випадково. Ми принесли на «Інтер» заявку, яка там лежала доти, поки канал не почав вирішувати: купити «Фабрику зірок» чи виробляти щось інше. Слава богу, Влад Ряшин – генеральний продюсер «Інтера» на той час – обрав «Шанс».


    – Чи вдалося вам продати ліцензію на «Караоке на майдані»? Раніше ви наголошували, що вам неодноразово надходили подібні пропозиції. Чого, на вашу думку, бракує українським форматам, щоби бути привабливими на міжнародному ринку?

    – Ні, не вдалося. Я казав, що готовий продати хоч за три копійки. В Україні приблизно на трьох регіональних телекомпаніях виробляють «Караоке» за моєю ліцензією. А в світі ніхто не купує. Мені все ж цікаво чому. Адже нині світова економічна криза, а наша програма недорога у виробництві. Можливо, вона дійсно суто наша – українська?


    А щодо українських форматів. А ви знаєте ще якийсь, крім нашого? Може, я не в курсі. На початку виходу «Караоке» нам дехто закидав, буцімто ми вкрали цей формат. Я говорив, що це неправда, і просив показати подібну програму. Але поки ніхто нічого не показав.


    Між іншим, про ліцензії. Ось телеканал К2 купив у «Інтера» і транслював старі програми «Караоке на майдані» протягом року. Канал «Інтер» за це повинен заплатити мені гроші! Може, він хоче віддати їх через суд? На жаль, не у всіх угодах з виробництва «Караоке на майдані» ми маємо право на дистрибуцію, але це обумовлено реаліями співіснування продакшн-компаній та каналів в Україні.


    – Яка наразі ситуація зі спонсорами «Караоке на майдані»? Я помітила, що перелік призів «схуд», це пов’язано з економічною кризою?

    – Я цим особливо не переймаюся. Можливо, людей це й приваблює, але у мене враження, що люди беруть участь у програмі не заради призів. Ми даруємо DVD-караоке-плеєр, який купуємо за власні кошти, а раніше давали спонсори. Тепер у нас немає спонсорів. А колись в одному випуску програми в нас бувало і по чотири спонсори. Наприклад, протягом п’яти років нашим спонсором був «Верес», який як бренд розкрутився саме на «Караоке». Наразі канал має певну спонсорську політику. А може, відсутність спонсорів у програмі пов’язана з економічною кризою і як наслідок – зменшенням спонсорських бюджетів рекламодавців.


    – Які найкрутіші призи ви вручали переможцям «Караоке»?

    – Путівка на двох на тиждень у Японію, тричі розігрувалася поїздка в Сан-Ремо. Але найкрутішим призом для всіх, хто брав участь у «Караоке», звичайно ж, була участь у проекті «Шанс». Також ми розігрували досить дорогі призи: авто, відеокамери, іншу побутову техніку.


    – Ви створили власну «Студію «В.І.К». Чим займається ваша студія? Чи не прагнете на прибутках від розважальних проектів та спонсорів спробувати запустити інтелектуально-розважальну програму на кшталт «Еврики»?

    – Я хочу сказати, що студія В.І.К. (я вже перераховував програми, які вона виробляла) наразі виробляє лише «Караоке на майдані». Остання програма, куди я вкладав свої прибутки – «Американський шанс». Вкладати довелося, бо канал не зміг заплатити стільки, скільки я витратив на виробництво. А спонсорство зірвалося фактично в останній момент. Я вважаю, що це унікальний проект для українського телебачення, який досі ніхто собі не дозволяв і, думаю, ще довго не дозволить. Ми реально з нашими дівчатами зняли програму в Голівуді. Програму із задоволенням подивилися глядачі «Плюсів», канал був задоволений.


    І якщо чесно, в мене немає достатніх коштів, які би я вкладав ще в якесь власне виробництво. Оскільки для будь-якого виробництва потрібне бажання каналу купити цей продукт. А наразі немає сенсу виробляти за власні кошти навіть пілот.


    Студія В.І.К. (назва від переставлених ініціалів Ігор Васильович Кондратюк) фактично з’явилася тоді, коли з’явилася необхідність робити «Шанс». Я тоді заявив Ряшину, що сам її вироблятиму і не хочу, щоб її робив якийсь інший продакшн.


    Тепер усі «зайві» гроші, які в мене з’являються, я вкладаю у своїх співаків. Козловський і Валевська – це самоокупні музичні проекти, з іншими складніше. По суті дуже тісно я переймаюся трьома співаками: Козловським, Валевською й Інною Вороновою, яка, до речі, днями народила сина.


    – Ви працювали деякий час у Росії. Чи не надходили вам пропозиції від російських телеканалів?

    – Давно вже не надходять. Думаю, вони зрозуміли, що я з українського ринку. Нині щоби легко перескочити назовсім або періодично перескакувати на той ринок, треба бути молодшим. Крім того, ментально ми трохи розійшлися. Я це відчув ще тоді, коли два роки тому знімав «Караоке на Арбаті».


    – У вашій родині троє дітей. Чи дивляться вони телебачення, які саме програми? Чи критикують ваші програми? Хто для вас є найавторитетнішим критиком?

    – Якщо я в неділю не знімаю, то дивлюся «Караоке на майдані», бо маю знати, що вийшло в результаті зйомок і монтажу, разом зі мною дивиться вся сім’я. В мене професійний погляд на «Караоке», скажу, що набагато приємніше знімати програму, ніж дивитися її, помічаючи проблеми, які є у ведучого цієї програми :). Найменшенька Поля підспівує. Поліні ми купуємо мультфільми, переважно американські, вони веселіші і якісніші. Середнього – одинадцятирічного Данила – змушую інколи дивитися канал «Дискавері». Крім того він полюбляє молодіжні серіали на Новому каналі. Я люблю дивитися футбол. Дружина Саша та старший син Сергій дивляться в основному фільми (але не серіали!). Новини ми не дивимося по телебаченню, бо читаємо їх в інтернеті. Ось, власне, й усе. Загалом, ми намагаємося дітей не підсаджувати на телебачення, а заохочувати до активного способу життя.


    Найавторитетнішими критиками для мене є моя дружина і кум Андрій Козлов. Я завжди прислухаюся до будь-яких резонних і правильних думок, категорично перестаю слухати тих, хто починає мені розповідати, що треба робити, а я знаю, що цього робити не треба. Я визнаю на телебаченні лише горизонтальну, а не вертикальну ієрархію. Вертикальна ієрархія є доречною в полку або на оборонному заводі. А з точки зору творчості зауваження будь-якої людини, яка виробляє телевізійний продукт, можуть бути ціннішими, ніж зауваження, які робить генеральний продюсер, виходячи лише з позиції того, що він керівник каналу. Тому я не визнаю ніякого волюнтаристського командування. Зі мною можна розмовляти лише професійною мовою.


    – Чи змінилося українське телебачення протягом 10 років?

    – У принципі за десять років, які існує «Караоке на майдані», розвиток українського телебачення був значним, реальним у фінансовому й у творчому сенсі. Кадрів небагато, але дехто зробив собі непогане ім’я. Тепер, думаю, економічна криза змусить канали виробляти недорогі телевізійні продукти.

    – Де відзначатимете ювілей програми?

    – Взагалі-то я хотів помпезно відзначати десятиріччя «Караоке на майдані», ми навіть забронювали Freedom. Але потім відмовилися від цієї ідеї. Я зрозумів, що мені це буде не так цікаво, як зняти ще дві програми «Караоке». Я бачив багато ювілейних концертів, жоден мені не сподобався. Думаю, що зараз не час для одноразових дорогих шоу. Тому за традицією ми відзначатимемо ювілей у тісному «сімейному» колі знімальної групи «Караоке на майдані» та найближчих телевізійних друзів.

    Світлана Остапа

    Источник: Телекритика
    Комментарии (0) | Распечатать | | Добавить в закладки:  

    Другие новости по теме:


     



    Телепрограммы для газет и сайтов.
    15-ть лет стабильной работы: телепрограммы, анонсы, сканворды, кроссворды, головоломки, гороскопы, подборки новостей и другие дополнительные материалы. Качественная работа с 1997 года. Разумная цена.

    Пополнение за Webmoney:
    - сотовая связь
    - интернет
    - телефония
    - телевидение
    - Oriflame, Faberlic

    Форум

    Фоторепортажи

    Авторская музыка

    Погода

    Афиша

    Кастинги и контакты ТВ шоу

    On-line TV

    Партнеры

    Друзья

    Реклама

    Статистика
    Главная страница  |  Регистрация  |  Добавить новость Copyright © 2002-2012 Все о ТВ и телекоммуникациях. Все права защищены.