Koronator.FM - Радио Некоммерческих Групп
Официальные онлайн-трансляции оффлайновых ФМ радиостанций в бесплатном приложении для Андроид. Без рекламы, без скрытых оплат. Только отборные станции из разных стран мира.
Навигация

Авторские и переводные статьи

Пресс-релизы

Регистрация на сайте


Опрос
Какие телеканалы вы смотрите чаще?



Популярные статьи
  • Краткий обзор iPhone SE 2
  • Ремонт квартир – опытные мастера
  • Особенности оформления кредита под 0%





  • Чорнобиль на ТБ: біль і наруга


    28 апреля 2012 | Новости / Телевидение | Добавил: Елена Ленова
    Мовчання «Інтера», неприхована самореклама Петра Симоненка на Першому національному, інформаційний прорив у «Шустер Live»... Як телеканали визначали річницю Чорнобильської трагедії.

    26 квітня, річниця Чорнобильської катастрофи. Більшість каналів недовго ламали голову над ефіром цього дня й звернулися до рятівної палички - документальних фільмів. Нехай навіть на всіх їх і не вистачило - скажімо, фільм «Жінки Чорнобиля» йшов аж на чотирьох каналах.

    Зовсім особливий підхід продемонстрував «Інтер». Судячи з анонсів, на «головному каналі країни» не вийшло 26 квітня жодного тематичного проекту чи навіть фільму.

    До речі, цьогоріч 26 квітня російське телебачення не присвятило чорнобильській річниці нічого - хіба що стислі повідомлення у випусках новин. І це зрозуміло: від Москви Чорнобиль далеко, російська територія від катастрофи майже не постраждала. А кілька районів Брянської області, десятки тисяч ліквідаторів-росіян? Хіба ж личить великій державі розмінюватись на такі дрібниці?

    Невже й для нашого «Інтера» Чорнобиль - це теж дрібниця?

    На Першому національному Чорнобиль став наскрізною (майже наскрізною) темою всього дня. У верхньому лівому кутку екрана світилася плашка «Чорнобиль. 26 років». Утім, отут і почалися дива.

    О 12:45 анонси обіцяли, як написано в журналі «Телепрограмма», «Официальные мероприятия ко дню памяти 26-й годовщины Чернобыльской трагедии». «Пам'ять 26-ої річниці» - це й саме по собі інтригує. Справжня ж інтрига з'явилася, варто було увімкнути телевізор за чверть перша.

    Жодними офіційними заходами й не пахло. Натомість на екрані була студія «Про головне», гість якої розповідав про Чорнобиль. На запит «Телекритики» Альберт Потапов із прес-служби Першого національного повідомив: гостем був президент ВГО «Союз. Чорнобиль. Україна» Віктор Андрєєв, а ефір був повторенням ефіру від 25 квітня.

    Насправді це було не зовсім те: 25 квітня йшлося про пільги чорнобильцям, а 26-го... Про те, що Центр радіаційної медицини будували за допомоги всього СРСР, а за роки незалежності він тільки розвалюється, його обладнання застаріло, і його взагалі хотіли переатестувати на рівень звичайної районної лікарні. Про те, що Україна мусить укласти якусь інтеграційну угоду з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Навіщо? Який стосунок має Казахстан до Чорнобиля? А хто його знає?

    Ще було про те, що Європа та Японія проігнорували наш досвід. Жодним словом не обмовився гість студії, що в Японії причиною аварії стало катастрофічне стихійне лихо - а в Чорнобилі? От до цієї ледь прихованої злостивості на адресу Фукусіми («ну що, отримали?») не можна звикнути. Тим паче, коли вона виходить від людей, які пережили Чорнобиль і мали б стати добрішими.

    Пролунав і пасаж: «І сьогодні у великих капіталістичних країнах...». Теплих згадок про СРСР - доречних і ні - не бракувало упродовж усієї промови. Але вже й зовсім розгубитися змусило таке твердження: «Уряд Ющенка скоротив... Уряд Тимошенко скоротив у вісім разів... Тільки тепер відновлюється». З інших реплік гостя випливало, що й раніше якихось особливих провалів не було, а був поступовий невпинний занепад, який триває й донині. Аж раптом виявилося, що от саме Ющенко й Тимошенко винні мало не в самій Чорнобильській катастрофі.

    А далі була Реклама. Саме так, із великої літери. Дуже й дуже довгий блок із рекламою всього на світі. Воно, звісно, й ветеранам Чорнобиля все рекламоване згодиться, але ж... Уже почало здаватися, що це й були оголошені офіційні заходи.

    Аж раптом на екран повернулася студія «Про головне», але гостем цього разу був лідер КПУ Петро Симоненко.

    Про що він розповідав? Трішечки про Чорнобиль - не можна ж було зовсім без цього! А здебільшого... Про те, що «фракція комуністів буде...». Про необхідність вступу України до Митного союзу, ЄЕП, ЄврАзЕС та якнайтіснішої інтеграції з Шанхайською організацією співпраці. Про те, що Європа тріщить по швах, а комуністи ж попереджали! За всього того, за словами Симоненка, досвід тієї ж таки Європи треба запозичати, причому в суто економічних питаннях, як-от кредитна політика. То, може, товариш Симоненко вже став переконаним лібералом? Із його слів можна було зробити саме такий висновок.

    А ще лідер КПУ запевняв: ще минулого року Компартія виступила з пропозицією сформувати антикризову коаліцію у Верховній Раді. Щось дуже й дуже знайомою видалася ця назва...

    Неприховану саморекламу Симоненка під приводом річниці Чорнобильської трагедії важко назвати інакше, ніж наругою. Рекламування СРСР саме в чорнобильську річницю так само було наругою. Саме наругою й нічим іншим. Бо то саме Чорнобильська катастрофа поставила на СРСР хрест, перетворила його крах на справу найближчих років. По-перше, стало очевидним ставлення тієї держави до власних громадян. Люди побачили, що самі здатні розв'язувати майже нерозв'язні проблеми набагато краще, ніж за допомогою «мудрої партії».

    По-друге, ширились чутки про те, як ставилися до приїжджих з України у тій самій Москві - часто-густо немов до прокажених: «поприезжали тут!». Ці чутки приголомшували, обурювали й... розкривали очі.

    А по-третє... Стало очевидним, що всі усталені радянські приписи й схеми керування за даної ситуації не годяться, не спрацьовують, а то й шкодять. А підправити, пристосувати їх до ситуації неможливо: вони не годяться як такі, у самій своїй основі.

    Що й довів спецвипуск програми «Шустер Live». Розпочався він із демонстрації фільму Володимира Шевченка «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів», що вийшов у світ 1987 року.

    Сьогодні, з висоти часу, фільм видається ледь не наївним. «Київ підтягнувся, став суворішим», - зокрема, запам'яталася фраза з нього. Насправді Київ жив на самій межі божевілля, почуваючись приреченим.

    Але фільм цей - тоді, за тодішніх умов, був справжнім інформаційним проривом. І, як зазначали присутні у студії ліквідатори, справжнім подвигом. (Нагадаємо, що режисер Володимир Шевченко невдовзі після прем'єри картини у 1987-му помер від раку). Навіть те, що сьогодні видається мало не офіціозом і лакуванням дійсності, тоді стало неочікуваним одкровенням на межі неможливого.

    «Фільм є лояльним щодо партії й уряду, що ж із нього вирізали?» - не міг приховати подиву Савік Шустер. А вирізали, як виявилось, інформацію, яку вважали небажаною, а то й секретною. Пролунали у студії й інші такі приклади. Реактор, що вибухнув, як виявляється, радянська влада розглядала передусім як секретний об'єкт!

    Пролунала під час обговорення й жахлива річ, на якій, на жаль, ніхто не закцентував уваги: найпершою реакцією влади на катастрофу, найпершим «рятівним» заходом було... вимкнення у Прип'яті телефонного зв'язку, закриття пошт і телеграфу та оточення міста кордоном. Тільки б інформація не поширилася, тільки б засекретити факт катастрофи. Так само, як у Києві навесні 1961 року. Так само, як на початку 1980-х в узбецькому Газлі, де після дев'ятибального землетрусу, згідно з офіційною інформацією, не було ані загиблих, ані руйнувань: от, мовляв, на що здатний передовий соціалістичний устрій! Так само, як у Таджикистані наприкінці 1940-х, коли землетрус поховав під уламками гори ціле місто. Так само, як 1933 року, коли українці гинули від Голодомору. Це лише на клятому Заході ставалися катастрофи і стихійні лиха - в СРСР із цим було покінчено назавжди.

    Після фільму члени знімальної групи та ліквідатори просто пригадували ті часи, ті події. Чи не вперше на нашому телебаченні Чорнобильська трагедія постала не очима власників високих кабінетів, а очима пересічних громадян, і її не було причепурено, героїзовано.

    Із розповідей цих поставала немовби наочна картина - і це була картина хаосу. Мудрість і головотяпство, відповідальність і бюрократизм - усе перемішалось. Були, на думку гостей студії, й помилкові рішення, як-от закидання реактора бетоном або подавання в реактор рідкого азоту, який туди, як виявилося, все одно не потрапив. Але дедалі більше вимальовувалось: там, де була відповідальність, навіть попри приписані правила, - там і виходила мудрість. Там, де панувало звичне «робіть, як належить, як наказано», - там було горе. Шустер кілька разів, мов героя (та, власне, чому «мов» - і справді героя, нехай і не оціненого офіційно), представляв рядового пожежника, який зупинив високий наказ залити реактор водою, - бо інакше стався б вибух, порівняно з яким вибух 26 квітня не вартував би й згадування. Якби не наполегливість Шустера, подвиг пожежника, який урятував щонайменше Київ (а піти проти начальства, зокрема й партійного, тоді було-таки подвигом), так і лишився б мало кому відомим.

    Чимало інформації пролунало для широкої аудиторії ледь не вперше.

    Зокрема, приголомшливі дані: з 28 тисяч співробітників МВС - молодих і здорових, що 1986 року вирушили до Зони відчуження, 5 тисяч уже залишили цей світ. Це щодо «кількасот загиблих», про які говорять високі чиновники. Солдати - молоді хлопці, що їх відправили на станцію без жодного захисту, - це були смертники. І їхня присутність там далеко не завжди була необхідною й виправданою - такого на нашому телебаченні теж іще не доводилося чути. Власне, це були, нехай і не акцентовані, свідчення звичного радянського підходу: «Закидаємо ворога тілами наших солдатів». І це ж була вже горбачовська Перебудова!

    Знову й знову, нехай навіть мимоволі, поверталися присутні до однієї й тієї самої теми - секретоманії. У загрозливих для життя й здоров'я умовах чимало людей перебували лише для того, щоб перевіряти, дозволяти та забороняти. Й та сама знімальна група чимало часу провела під самими стінами реактора лише через те, що змушена була виправдовуватися: нічого такого секретного вона не знімала.

    Жахлива буденність. І через свою буденність, через свою безглуздість іще жахливіша.

    Інформаційним проривом був цей випуск «Шустер Live», бо чи не вперше він спробував створити картину Чорнобильської катастрофи очима пересічних громадян. Хочеться сподіватися, що це був лише перший крок. На окремі дослідження заслуговують і тодішнє життя Києва, й усієї України, ті самі анекдоти та інший фольклор тих днів. І, поза сумнівом, інформаційна складова тодішнього життя. Без неї картина буде геть неповною і геть викривленою.

    Дуже шкодую, що не записував тоді цитати з дорожніх вказівників. Те, що вони в той час перетворилися на ребуси й указували шляхи на захід через схід і навпаки, - це одне. Київ із них просто зник - от не було такого міста, не вів до нього жоден шлях! Але ж тексти, тексти! Напевне, більше ніде й ніколи у світі не було такого, щоб дорожні вказівники розмовляли з подорожніми мовою натяків, мовою малозрозумілих, ледь не позбавлених формальної логіки фраз. Але що ж було робити, коли писати прямо про радіаційну небезпеку було заборонено!

    Одкровення в ефірі «Про головне» вимальовують ще одну актуальну тему. Так, весь СРСР допомагав подолати наслідки катастрофи. Так, в обговоренні фільму у «Шустер Live» йшлося про російський екіпаж вертольота, який загинув у Чорнобилі. Так, з усього СРСР надходили техніка й матеріали, їх супроводжували представники виробників, інженери та оператори.

    Але масову, чорну роботу виконував хто? Пам'ять зрадливо малює одну й ту саму картину: солдати - ті, що з-поміж засобів захисту мали саму лишень повсякденну форму, звичайне «хабе» - були з частин, розквартированих в Україні. (На території Білорусі - з частин, розквартированих у Білорусі). Так, призивали тих солдатів з усього Союзу, але на момент катастрофи вони були жителями України чи, відповідно, Білорусі. Робітників, інженерів та інших «запасників» - тих, хто голими руками розгрібав радіоактивний пил - масово мобілізували саме з України.

    То чи справді подолання наслідків катастрофи було загальносоюзним, чи це до певної міри міф, тоді як насправді ліквідація наслідків катастрофи була «НП республіканського масштабу»? А весь Союз тільки надавав допомогу, мов потерпілій братній країні десь в Африці?

    Не маю ствердної відповіді на це запитання, тож і хотілося б знайти її у ЗМІ - поки ще, з плином часу, міфи остаточно не підмінили собою реальну картину подій.

    ...Так тривало понад половину ефіру «Шустер Live». Потім до студії прибули віпи, і розмова пішла про технічні деталі причин вибуху. Про те, що на слух узагалі не сприймається. Прорив завершився, і почалося те, що й завжди.

    А далі був запис концерту Йосифа Кобзона там, у зоні, 1986 року, й після нього - програми на іншу тему. Савік Шустер на початку своєї програми пообіцяв, що Чорнобиль буде в ефірі до 11-ої вечора...

    Источник: telekritika.ua
    Комментарии (0) | Распечатать | | Добавить в закладки:  

    Другие новости по теме:


     



    Телепрограммы для газет и сайтов.
    15-ть лет стабильной работы: телепрограммы, анонсы, сканворды, кроссворды, головоломки, гороскопы, подборки новостей и другие дополнительные материалы. Качественная работа с 1997 года. Разумная цена.

    Пополнение за Webmoney:
    - сотовая связь
    - интернет
    - телефония
    - телевидение
    - Oriflame, Faberlic

    Форум

    Фоторепортажи

    Авторская музыка

    Погода

    Афиша

    Кастинги и контакты ТВ шоу

    On-line TV

    Партнеры

    Друзья

    Реклама

    Статистика
    Главная страница  |  Регистрация  |  Добавить новость Copyright © 2002-2012 Все о ТВ и телекоммуникациях. Все права защищены.