Людина високої думки

18 лютого Джеймсові Мейсу виповнюється 60 років! Свідомо не пишемо - виповнилося б. Бо ті, хто відійшов, продовжують жити, коли ми про них пам'ятаємо. Смерть Мейса Лариса Івшина охарактеризувала як утрату Cоюзника. Це - на редакційному рівні. А на людському - то була дуже болісна втрата людини, яку ми любили. І любимо. Тому намагаємося підтримувати пам'ять про нього, що дуже важливо в суспільстві, де справжніх авторитетів так мало. По суті, коли вшанування 50-х роковин українського Голодомору 1932 - 1933 рр. підтримав Конгрес США (з Джеймсової ініціативи було створено спеціальну комісію), ця дата згуртувала українців Європи, Північної та Південної Америки, Австралії. Та й надалі стала об'єднавчою. Загалом відкриття Мейсом тієї теми світові, поглиблення її ним в Україні - своєрідний лакмусовий папірець на наявність у серці кожного Бога або ж моральних критеріїв.



Так, 2005 року в нашому бібліотечному проекті вийшла книжка «День і вічність Джемса Мейса». Через два роки - інша - «Джеймс Мейс: Ваші мертві вибрали мене». (Про його статті в газеті вже не говоримо.) А 2009-го з ініціативи головного редактора було засновано щорічну премію імені Джеймса Мейса. Вона вручається в царині публіцистики - «За громадянську позицію». Її лауреатами стали: історик, публіцист Ігор Лосєв; історик Ігор Сюндюков; філософ, публіцист Сергій Грабовський. (Принагідно дякуємо всім меценатам, які, до речі, побажали залишитися анонімними.)

До Мейсового ювілею ми підготували спогади і роздуми лауреатів - про нього самого і про те, що для них означає ця відзнака. Також думку Володимира Склокіна - кандидата історичних наук, доцента кафедри історії Міжнародного Соломонового університету (Харків). Пан Володимир упорядковував листування американського професора Романа Шпорлюка, в якого Джеймс писав наукову роботу, з істориком Іваном Лисяком-Рудницьким, де, зокрема, йдеться про Джеймса.

З ювілеєм, Джеймсе!