Koronator.FM - Радио Некоммерческих Групп
Официальные онлайн-трансляции оффлайновых ФМ радиостанций в бесплатном приложении для Андроид. Без рекламы, без скрытых оплат. Только отборные станции из разных стран мира.
Навигация

Авторские и переводные статьи

Пресс-релизы

Регистрация на сайте


Опрос
Какие телеканалы вы смотрите чаще?



Популярные статьи
  • Насосы для водоснабжения и полива. Почему нельзя обойтись без хомутов?





  • «Україно, Goodbye!». Здрастуй, нова кіноідентичносте!


    11 ноября 2012 | Новости / Кино | Добавил: Елена Ленова
    У наступному кінопроекті хочеться більше зла та провокації, кажуть учасники дискусії про українське кіно.

    Два роки тому «Телекритика» опублікувала матеріали дискусії щодо підсумків кінопроекту «Мудаки. Арабески». Тепер, коли новий цикл «Україно, Goodbye!» («Україно, гудбай») завершений і перший альманах з'явився в прокаті, ми з продюсерами проекту вирішили знову запросити до обговорення public intellectual. Комунікація та рефлексії стосовно фільмів циклу наразі стають ще важливішими, тим паче, що проект створювався як соціально-критичний.

    Під час дискусії «Необхідність провокації. Шляхи розвитку українського кіно» учасники розмірковували над тим, у чому саме полягає провокація кінопроекту «Україно, Goodbye!», чи має кіно брати на себе функцію активного впливу на суспільство та чи справді нарешті з'явилася генерація «нових злих» режисерів.

    «Україно, Goodbye!». Здрастуй, нова кіноідентичносте!


    На фото: Денис Пілаш, Денис Полтавець, Станіслав Мензелевський, Леся Кульчинська, Назарій Совсун

    Дискутували: Станіслав Мензелевський (культуролог, науковий співробітник Центру Довженка, член редколегії журналу «Спільне»), Леся Кульчинська (культуролог, куратор, кандидат мистецтвознавчих наук, Центр візуальної культури), Денис Пілаш (політолог, історик, аспірант КНУ ім. Т. Шевченка), Денис Полтавець (психоналітик, експерт з питань розвитку громадянського суспільства), Назарій Совсун (культуролог, Центр візуальної культури), Олександр Рутковський (кінознавець, критик), Денис Іванов (продюсер «Україно, Goodbye!», директор «Артхаус трафік»), Людмила Горделадзе (директор кінотеатру «Жовтень»), Андрій Метльов (автор і ведучий програм), Ігор Грабович (кінокритик).

    Модератори: Андрій Куликов (ведучий програми «Свобода слова», ICTV), Аксиня Куріна (кінознавець, журналіст).

    Друкується зі скороченням

    Андрій Куликов: (...) Яку найбільшу провокацію для українського кіна ви можете зараз вигадати та чим вона українському кіну допоможе?

    Леся Кульчинська: (...) Я думаю, що такий проект як «Україно, Goodbye!» і є в певному сенсі провокацією: тобі, як мінімум, пропонують якусь тему, на яку ти маєш відреагувати. Це провокує щось робити й якимось чином проявляти свої здатності та симптоми українського суспільства. Оскільки режисер чи сценарист завжди є його представником, реагуючи на цей запит, він так чи інакше проявляє певні симптоми чи якісь тенденції.

    Денис Полтавець: Думаю, що найбільша провокація в рамках цього проекту - те, що за кошти платників податків знімається фільм «Україно, Goodbye!» (...). Сама концепція цікава - ми спільно платимо за те, щоби попрощатися з Україною.

    Назарій Совсун: Мені здається, що найбільшою провокацією фільму була би рефлексія стосовно тієї ситуації, в якій ми знаходимося, тобто не лише констатація того депресивного стану, але й аналіз, який зважав би на причини тих обставин, у яких ми опинилися, й відповідно заклик до дії або, ще краще, якась фантазія щодо того, яким могло би бути це суспільство, з позиції утопічного проекту.

    «Україно, Goodbye!». Здрастуй, нова кіноідентичносте!


    Андрій Куликов: Від культуролога я почув ті слова, які мав би, напевне, почути від психоаналітика: рефлексія, ситуація тощо.

    Станіслав Мензелевський: Думаю, якщо загалом брати українське кіно, то його існування - це вже провокація в даному контексті. А щодо конкретно "Україно, Goodbye!", думаю, це робота з кінематографічним спадком поетичного кіно, про що згодом я можу розказати трохи детальніше.

    Леся Кульчинська: Це вже мабуть не стосовно провокації, а наслідків цієї провокації, якою був цей проект. У мене склалося враження, що у цих спробах критики українського суспільства, спробах відповісти на запитання, чому люди залишають свою країну, як я прочитала на сайті цього проекту, й після перегляду цих фільмів скалалося таке враження, винен "хтось". Повторення поширеної думки, що "в нас такі люди" - вони в нас цинічні, чи просто недалекі, чи постійно ниють, чи хочуть шукати іншого життя.

    Постійно звучить інвективна інтонація стосовно українського суспільства. Мене особисто засмучує те, що вся ця критика - це така риторична фігура, яка водночас залишає в повній безпеці позицію глядача: він може заспокоюватися думкою, що всі люди погані, при цьому сам він залишається в безпечній позиції критика. Ця фігура, відповідно, тільки стверджує статус-кво цієї ситуації - люди винні, але це інші люди, а я нічого спільного з цим не маю.

    Андрій Куликов: Ви вважаєте, що кіно має активно змінювати цей статус-кво?

    Леся Кульчинська: Я вважаю, кіно має проблематизувати, як мінімум. Якщо кіно претендує на якусь критику, воно має принаймні змінювати позицію глядача.

    Андрій Куликов: Для цього потрібно знати позицію глядача.

    Денис Полтавець: Не сказати про рефлексію з моєї позиції непристойно. Я би сказав, що в цьому проекті рефлексія відбулася таким чином, що я, як глядач, подивився в дзеркало. Це досить важлива стадія для розвитку будь-якої особистості - навчитися розпізнавати себе в дзеркалі. Людина цього навчається у віці приблизно двох років. Це не таке легке завдання.

    Якщо говорити про більш символічні стосунки глядача з тим, що ми бачимо на екрані, мені здається, що найгостріше поставлена тут проблема полягає в тому, що Україна як така являє собою повну ціннісну порожнечу. Це порожня множина спільних цінностей. Всі ці люди їдуть нізвідки кудись. Незрозуміло, що взагалі можна сказати спільного про людей, які в даному випадку є українцями та прощаються з Україною, кожний по-своєму. В цьому сенсі тут є серйозна проблема українського суспільства - відсутність цілісної та спільної для всіх фундаментальної структури

    Другий момент, який привернув мою увагу, - це те, що фактично чи не єдиним раціональним мотивом у поведінці всіх героїв є гроші. Гроші присутні в будь-якій ситуації. Вони - єдине, що мотивує людей до хоча б якогось вчинку, конструктиву тощо. У людей є багато раціональних мотивів для формування своєї поведінки, в даному випадку єдине, що може повернути людське життя до людяності, - це саме гроші в різних їх іпостасях.

    Сильним мотивом цього проекту є пошук людяності. Всі герої намагаются вступити в контакт зі своєю людяністю та при цьому вони позбавлені спілкування, в якому цю людяність можна віднайти, бо таке наше життя.

    Андрій Куликов: Наскільки я зрозумів, Денисе, ви слово рефлексія трактуєте як відображення, а не як роздум. Назарій, у якому сенсі ви говорили про рефлексію?

    Назарій Совсун: Про ці фільми важко говорити в їх сукупності, вони представляють собою досить широку ідеологічну мішанину й краще говорити про окремі фільми, які є прикладами консервативного погляду, та ті, що є більш чи менш прогресивними.

    Прикладами консервативних фільмів для мене є фільм «Гриби» (розповідь про бабусю, яка збирає за посередництва міліції гриби в Чорнобильській зоні, після того їх продає в Києві). З нього напрошується висновок - ось вона, банальність зла. Проте на мою думку зло виявляє себе не на тій стадії, коли бабуся змушена продавати радіоактивні гриби, а тоді, коли з'являються ті умови, в яких вона змушена саме так діяти.

    Інший фільм - про радіоактивні відходи (прим. - «Ядерні відходи»), де так само підіймається тема радіоактивних відносин між людьми. Мені здається, що наслідком таких фільмів є суспільна недовіра, на якій неможливо будувати солідарність як єдину нашу зброю в боротьбі за покращення життя. З іншого боку - це певне відтворення травматичного дискурсу, тобто не робота над нашими травмами, а саме їх відтворення. Іншими словами, подією, яка означує наше існування, ставимо катастрофу - чи то голодомор, чи Чорнобиль, що саме по собі є тривожним знаком. Набагато краще було б, якби ми не розгрібали радіоактивні відходи минулого, а дивилися в майбутнє та пробували шукати утопічного проекту як рушія наших дій.

    Андрій Куликов: На те вона й утопія, щоиб вона не була здійснювана. Завжди є ризик, що вона перетвориться на антиутопію.

    Денис Пілаш: Стосовно утопії, думаю, що Назарій говорить про утопію в сенсі Карла Мангейма, тобто як про позитивну програму, яка протистоїть ідеології. А стосовно зазначених ним тем радіоактивних відходів минулого, які ми розгрібаємо, там був іще один фільм (прім - «Янгол смерті»), в якому ясно звучали есхатологічні нотки стосовно радіоактивних відходів майбутнього. Причому це кіно, яке на відміну від, скажімо, фільму угорського режисера Бели Тара «Туринський кінь» не викликає екзистенційного жаху, але особисто мені навіяло асоціацію з судовим процесом над блогером і акціоністом Олександром Володарським, де свідками були представники ультраконсервативного релігійного дискурсу, назвемо це так. Один із них мав проходити в справі як свідок, але в нього не було документів, бо три роки тому він пішки прийшов із Харкова, залишивши родину. І він прямим текстом казав, що чекає на сигнал господа, який буде десь за два роки, та він почне вбивати після цього черв'яків.

    Андрій Куликов: І скільки минуло часу, відколи це сталося?

    «Україно, Goodbye!». Здрастуй, нова кіноідентичносте!


    Деніс Пілаш: Якраз приблизно півтора роки минуло, так що треба готуватися. І фільм «Янгол смерті» якось посилає до цієї теми теж.

    Загалом лейтмотив, який об'єднує багато з цих стрічок, - еміграція. Багато жінок українських одружується, виїжджає за кордон, миротворці, можливо архітектори якісь в Італії щось споруджують. Але насправді при цьому обходиться магістральна проблема українських емігрантів, бо більшість із них - це люди, які їдуть не від хорошого життя. Це люди, які покидають депресивні регіони, де закрилися всі заводи. Яскравий приклад із мого рідного Ужгорода: неподалік від нас жила професорка, яка займалася тим, що в Італії чистила собакам зуби.

    Це нівелюється підходом, де зображуються громадяни України, які покидають країну та при цьому зображуються в такому жлобському дискурсі, як у «Арівідерчі, Серьога». Люди, які демонструють мало культурних зв'язків із рештою населення. Саме тому профанація реально існуючих соціальних проблем також свідчить на користь того, що, на жаль, люди досі не вміють зображати реальне життя так, щоби воно не виглядало настільки пластиковим.

    Андрій Куликов: Я й раніше мав сумніви щодо значення слова дискурс. А те, що сказав Денис - жлобський дискурс - остаточно поставило мене в тупик, якби в українській мові було таке слово. Поки що воно поставило мене в безвихідь. Можливо, нам допоможе вибратися з цієї безвиході Станіслав Мензелевський.

    Станіслав Мензелевський: Ну, я не буду вам читати лекцію про дискурс, думаю, що це слово було вжито Денисом як якась система цінностей і висловлювань, якась певна ментальна координація. Я хотів сказати, що стадія дзеркала - це все дуже добре, на ній виникає цілісний суб'єкт, але український колективний національний суб'єкт було створено, я так сподіваюся, принаймні формально, за часів незалежності. Але він досі перебуває на цій стадії дзеркала, досі намагається якось себе впізнати, та кого він бачить?

    Погоджуюся з Назарієм - він там бачить постійну травму, Чорнобиль, голодомор... У цьому сенсі еміграція є так само травмою - національною й індивідуальною. Тому я вітаю бажання з нею працювати, і взагалі мені імпонує формат тематичних короткометражних фільмів, які навіть якусь низову ініціативу підіймають. Це все добре, це робота з травмою. Тоді виникає питання: на сайті проекту маніфестується, що проект соціальний. Це соціальне мистецтво.

    У кінематографічному плані воно працює з поетичним кіном, гегемоном в українському кінематографі. Українським кінематографом за визначенням: національною міфологією, яка підживлюється релігійною міфологією... з цією фольклорністю, з образом утопічного села. Вони (режисери), в принципі, намагаються з міфологією працювати, з цією візуальною риторикою, якось її розбирати на шматки. Топографія цього проекту («Україно, Goodbye!») теж дуже цікава, в принципі, це село... Це вже не ліричне, а повністю занепадницьке село (як у «Бороді», «Очереті», «Хаті при дорозі»). Або його взагалі немає, тоді це дискомфортне місто. А ось жодного індустріального центру я там не побачив. Тому я й згадав про еміграцію. Для України це теж ключова риса, як і Чорнобиль, для самоідентифікації - починаючи від першої хвилі еміграції, Стефаника, а потім у кінематографі - від «Камінного хреста» Осики, який теж працює з проблемою еміграції. Що важливо - образ головного персонажа, який дереться нагору, було поміщено на обкладинку книжки «Український кінематограф» Любомира Госейка. Ці симптоми всюди прослизають.

    У цьому проекті («Україно, Goodbye!») проблема еміграції, з одного боку, критикується: люди емігрують - це погано. Але таке враження складається, що це проблема й трагедія лише тих, хто тут залишився. Діти поїхали, в них жодних проблем, а решта тут помирають. І ще трохи ейджизму, це переважно старі люди. Так от, у молодих емігрантів життя ТАМ прекрасне, вони приїжджають СЮДИ й представляють Захід як якусь утопічну модель, де функціонує реальна демократія, де панують права та свободи, й усе дуже чудово. Так от, фільми відтворюють таку логічну модель - переживають трагедію якраз ті, хто лишилися, а от ті, хто поїхав, навпаки щасливі. Може деякі фільми (як, наприклад, «Борода») критикують еміграцію, але він, водночас, і стимулює ці процеси, створюючи ситуацію безвиході тут і щастя там.



    Источник: telekritika.ua
    Комментарии (0) | Распечатать | | Добавить в закладки:  

    Другие новости по теме:


     



    Телепрограммы для газет и сайтов.
    15-ть лет стабильной работы: телепрограммы, анонсы, сканворды, кроссворды, головоломки, гороскопы, подборки новостей и другие дополнительные материалы. Качественная работа с 1997 года. Разумная цена.

    Пополнение за Webmoney:
    - сотовая связь
    - интернет
    - телефония
    - телевидение
    - Oriflame, Faberlic

    Форум

    Фоторепортажи

    Авторская музыка

    Погода

    Афиша

    Кастинги и контакты ТВ шоу

    On-line TV

    Партнеры

    Друзья

    Реклама

    Статистика
    Главная страница  |  Регистрация  |  Добавить новость Copyright © 2002-2012 Все о ТВ и телекоммуникациях. Все права защищены.