Koronator.FM - Радио Некоммерческих Групп
Официальные онлайн-трансляции оффлайновых ФМ радиостанций в бесплатном приложении для Андроид. Без рекламы, без скрытых оплат. Только отборные станции из разных стран мира.
Навигация

Авторские и переводные статьи

Пресс-релизы

Регистрация на сайте


Опрос
Какие телеканалы вы смотрите чаще?



Популярные статьи





Заборонити весь цей жах


12 июля 2009 | Телевидение / Украина / На украинском языке | Добавил: Ольга Кравцова
Знаки аморальної доби – 2. Есе про моральні властивості горору.

Своєрідні «репресії» проти фільмів жахів у нашій країні - не новина. Можливо, йдеться про ще одну благочестиву традицію, побудовану на хибних тезах. Звісно, на теренах поетичного кіно горор - це паршива вівця, прихисток та інкубатор збоченців, вибухівка зогнилого мистецтва, закладена просто в Лесину криницю. Коли кілька років тому українців «захистили» від стрічки живого класика горору Джорджа Ромеро «Земля мерців», ця історія мене страшенно розвеселила. Тепер ясні очі представників мораль.гов.юа затопив «пропагандою культу жорстокості та насильства» продюсований Квентіном Тарантіно «Хостел» (а точніше - чомусь тільки його друга частина). За словами Костицького, комісія заборонила фільм, навіть не переглянувши його. Ба навіть добірку окремих епізодів додивитися... не змогли. Мало того, що цей ганебний факт, який лише засвідчує непрофесійне ставлення до своїх обов'язків, подано як аргумент на користь заборони фільму, так ідеться ще й про прецедент, що скасовує колишню - суто рекомендаційну - миролюбність.

Як великий шанувальник жанру слешерів, я навіть підтримую НЕК. Цього жанрового покруча таки варто заборонити й закопати, адже Елай Рот і Тарантіно вчинили істинну наругу над великою традицією кінематографічного розчленування плоті, використавши її лише заради кількох блювотних ефектів.

У Тарантіно, давнього ворога горору, одна з основних ідей творчості - перетворення насильства на абсолютний, брутальний кітч. Але традиційний шлях, який полягає у надмірності кривавих феєрверків у стилі раннього Пітера Джексона («Жива здохлятина»), його вже не влаштовує. Відтак спільно з Ротом вони вибудовують новий - руйнівний для горору - канон, у якому тотальний атмосферний жах знищується за допомогою гіпербридотних епізодів. Так, зокрема, кульмінацією першої частини «Хостела» є черговий історичний ляпас Бунюелю (відрізання ока), а в другій - відрізання геніталій (цей епізод таки справді перевершує більшість дотеперішніх «досягнень» кінематографічних натуралістів).

Можна довго дискутувати про доречність використання тих чи інших засобів у фільмах жахів, але оцінювати (чи, тим більше, забороняти) твори цього жанру за окремими, вилученими з контексту епізодами - нонсенс. Тим більше, коли йдеться про пересічний блокбастер, перегляд якого дозволений дітям до 17 років у присутності дорослих. Можливо, американське суспільство й звихнулося, що аж так лояльно ставиться до модного нині садистичного брутал-муві, але це також окрема розмова.

Наскільки очиститься пересічний українець, який не побачить деталізованої кривавої сцени у блокбастері, але натомість щоденно переочуватиме кримінальні програми та новини зі справжніми трупами і нелюдською жорстокістю? Про це знає тільки НЕК.

Звісно, з фільмами жахів у телевізійному ефірі боротися простіше, ніж із побутовою злочинністю. А якщо використовувати перевірений на «Хостелі» методі перегляду «одним оком» - то й поготів.

Я можу навіть допомогти комісії скласти краще уявлення про «фронт робіт» на вітчизняному телебаченні.

Зокрема, протягом минулого тижня в ефірі провідних українських каналів мені вдалося нарахувати сім фільмів жахів категорії R (якщо керуватися рейтингом Американської кіноасоціації - MPAA), до якої потрапляють і справжні м'ясницькі твори, і доволі наївні треш-стрічки. Ще раз варто зауважити, що заборонена вітчизняною моральною комісією друга частина фільму «Хостел» (2007) також здобула від добропорядних американських батьків (а саме вони формують рейтинг MPAA) таку жадану для кожного кривавого маестро категорію R, яка не перешкоджає прокату стрічки та її рекламі у ЗМІ. До цього переліку варто додати кілька фільмів із елементами жахів та своєрідне запрошення до жанру - показ документальних стрічок «Дракула та інші» («Інтер») та «Вампіри. Культ крові» (СТБ).

Звісно, цього не так уже й багато - трапляються й «врожайніші» тижні. Серед показаного у вечірній та нічний час жахливого продукту варто виокремити другу та четверту частину «Омена», що тягне на пропаганду сатанізму та дітовбивства (якщо вже застосовувати нещадність «моральних» дефініцій). Навіть для мене, попри прихильність до горору, перегляд цих диявольських історій - набагато важче випробування, ніж шокотерапія Рота.

Канал «1+1» транслював «Смертельний лабіринт» (оригінальна назва - «Дім для дев'яти»), біднобюджетний жахотрилер, спільний знаменник для «Пилки» та «Десяти негренят». Попри нечисельність та стриманість кривавих сцен, у цій стрічці глядачеві вкотре розповідають, на що здатні люди заради виживання. А якщо у цій жорстокій грі переможцеві світить ще й торба грошей - шансів утриматися від насильства не має навіть священик. Брунатний гриф «пропаганда насильства» цілком пасує до фінальних титрів (хоча іронічний фінал таки все паскудить).

З категорії відверто трешових стрічок до українського глядача доповзли «Підземна пастка» (НТН), канадський кіновитвір про доісторичних велетенських жуків у закинутій копальні (тривалий час потворам доводилося харчуватися низькокалорійною їжею, аж раптом до них завітало товариство апетитних туристів) та «Невимовний жах» (К1), ще один канадський горор, історія про снігову людину, яка настільки здичавіла, що перетворилася на справжнього потойбічного виродка; апетитна експедиція тут також присутня, все гаразд.

Кодекс войовничого мораліста нашіптує, що без усього цього неподобства телевізійний ефір засяяв би чистотою, як нова копійка. Особливо в тому випадку, якщо замінити такий непотріб кришталевою вологою з Лесиної криниці. Але, на жаль, ця прозора думка може зродитися тільки в душі людини, яка ніколи не дивиться телевізор.

У змішуванні грішного з праведним є один тільки недолік - утворений таким макаром коктейль завжди буде бридотний на смак. Націливши мікроскоп праведності на жанр горору, надзвичайно просто побачити «пропаганду жорстокості та насильства» й оголосити всіх прихильників жанру потенційними маніяками та психопатами. Здоровий глузд у такого кшталту дослідженнях участі не бере, тому поняття «пропаганда» ототожнюється з простим зображенням. Спокусливість гнівних відповідей на запитання «що показують?» переважає бажання зрозуміти, «як і навіщо показують».

А втім, наважуся стверджувати, що жанр горору - один із останніх моральних бастіонів у сучасному мистецтві, для якого певна надмірність у зображенні жорстокості та насильства - єдиний «захист від дурня».

Жанр жахів доволі консервативний, його еволюція надзвичайно повільна й зумовлена здебільшого вдосконаленням технічних можливостей. Герметичний сюжетний діапазон не потребує якихось революційних новацій, це безкінечне переказування одних і тих таки історій ніяк не набридає публіці. Цей нюанс, зокрема, дозволяє багатьом критикам розглядати горор лише як різновид казки з деталізованою жорстокістю та гострішим переживанням страхів.

Щоб збагнути сенс горору (особливо в його трешових різновидах), варто насамперед чітко усвідомлювати межі жанру - від «Білого зомбі» та «Носферату, симфонії жаху» (себто, звичайних «похмурих мелодрам», що успадкували традиції готичного роману) до «Пекла канібалів», «Побоїща забльованих кралечок» чи, прости Господи, «Порнографії мерців» (фільмів, які перебувають на межі клініки; це анатомічний театр мистецтва, потрібний лише для реєстрації патологій).

Тільки у горорі може існувати прірва між демонстрацією найтемніших склепів людської душі та чистою проповіддю. Прірва, наповнена спільним відчуттям жаху. Прірва, над якою немає найхиткішого містка.

Так, для традиційної моралі фільми жахів - це якесь непорозуміння. Здавалося б, навіщо тому ж таки Джорджу Ромеро все життя знімати фільми про навалу живих мерців заради простих публіцистичних висловлювань, заради прямолінійної соціальної критики? Та хоча б тому, що публіка давно вже не реагує на «прості істини», й пошук нових каналів комунікації з черствим окрайцем масової свідомості - одне з надзавдань сучасного мистецтва, якому ще й відверто бракує адекватної інтерпретації. Адже у горорі межа, яка відділяє мистецький шедевр від м'ясних натюрмортів, набагато менш очевидна, ніж, наприклад, між еротикою та порнографією.

Можливо, зомбі та катюги з пилками - не найкращі друзі для кожного з нас. Але тільки спробуйте уявити світ, в якому люди остаточно втратили страх.


Источник: Телекритика
Комментарии (0) | Распечатать | | Добавить в закладки:  

Другие новости по теме:


 



Телепрограммы для газет и сайтов.
15-ть лет стабильной работы: телепрограммы, анонсы, сканворды, кроссворды, головоломки, гороскопы, подборки новостей и другие дополнительные материалы. Качественная работа с 1997 года. Разумная цена.

Пополнение за Webmoney:
- сотовая связь
- интернет
- телефония
- телевидение
- Oriflame, Faberlic

Форум

Фоторепортажи

Авторская музыка

Погода

Афиша

Кастинги и контакты ТВ шоу

On-line TV

Партнеры

Друзья

Реклама

Статистика
Главная страница  |  Регистрация  |  Добавить новость Copyright © 2002-2012 Все о ТВ и телекоммуникациях. Все права защищены.